III Етап Літньої серії Тріатман,
Фінал Кубка України з триатлону в м. Українка
На змагання в місто Українку я їхати не планував, оскільки, по-перше – не влаштовував стартовий внесок, а по-друге, цього дня, 23 серпня, у дружини - день народження. Тільки за тиждень до старту дещо змінилося, і стартовий внесок зокрема, тож вирішили нетрадиційно (це вже не вперше) відсвяткувати народини на змаганнях із триатлону.
Напередодні домовився з Яковенко Катею про спільну поїздку її машиною до Українки, і о 14.40 ми дісталися місця реєстрації. Усе відбувалося, як і завжди на всіх змаганнях: реєстрація, штамповка номерів, зустріч та спілкування з колегами, розминка перед стартом. На попередніх змаганнях я небагато уваги приділяв розминкам: помахав руками-ногами, розтягнув м’язи і в бій. Цього разу виконав усе як треба: пробігся 10-12 хв, опісля розтягнув м’язи ніг; проїхав на вело одне коло по маршруту велоперегонів разом з Романом Королем та Васею Закревським і знову розтягнувся; за 20 хв до старту поплавав 5-7 хв і до самого початку змагань махав руками та ногами, щоб не змерзнути, оскільки на березі «вітер з моря дув».
Першими у воду з гаслами «Слава Україні!» - «Героям слава!» запустили «профіків», а через хвилину навздогін і нас, «любителів». Я вже не чекав, поки лідери відірвуться, і вже потім - я за ними, а відразу пірнув і почав інтенсивно гребти. Добре, що перед запливом розім’явся, то і пливлося легко. На середині дистанції мене випередило декілька плавців, і я намагався триматися в їхніх ногах, але декілька ударів отримав в плече та в груди, через що змушений був відстати від них. Трішки заспокоївся, здавалося, що пливу сам, нікого не чіпаючи, аж тут якась «акула» почала чіплятися за мої ноги, мене це дратувало і тільки на фінішній прямій я взяв праворуч і розгледів у цій «акулі» маленьку рибку – Катю Яковенко. Тож вирішив не заважати їй, адже вона ще має довезти мене після змагання додому, і жінкам треба інколи в чомусь поступатися. Перед останнім буєм я відірвався від двох переслідувачів, вибіг на берег, озирнувся, заспокоївся – до 15 осіб ще пливе. А мій скромний результат на відстані 750 м + Т1 – 21хв 29 сек.
Прибіг до свого вело, ноги в піску, а рушника не взяв, тож руками струсив пісок, на босі ноги натягнув велочеревики і поїхав намотувати кола. Траса, чесно кажучи, не для перегонів. Тільки набираю потрібну швидкість, аж тут перед переходом лежить «поліцейський». Якщо у напрямку до базару цих «поліцейських» я оминав обабіч, то в напрямку до фінішу я через них просто переплигував, хвилюючись, аби не погнути колеса. До речі, майже не користувався лежаками, які встановив перед змаганнями, оскільки всю дистанцію їхав напружено. Як навмисно, ще й велокомп’ютер збився і я не міг контролювати свою швидкість, тому змушений був педалювати щосили або падав комусь на хвіст. Так і доїхав 20 км за 34 хв 54 сек (очікував на гірший результат).
На моє здивування, після велоперегонів мені біглося і дихалося легко, тому я протягом усієї дистанції потроху обганяв деяких бігунів. На останньому колі порівнявся з Горганом Сашком, поплескав його по плечу і сказав: «Нарешті я тебе «дістав». Він усміхнувся у відповідь, а я поспішив діставати інших. Не рахував скількох я випередив, але результат сказав сам за себе – 5 км за 19 хв 43 сек, 5-те місце у віковій категорії 40+ серед 10 учасників та 24-те загальне місце з результатом 1 год 16 хв 06 сек серед 61 учасника.
Відразу після фінішу приємною несподіванкою для мене були привітання моїх колег по роботі Алексеєнко Наталки та Жильцової Л.В., які вболівали за мене. Перед церемонією нагородження переможців учасники змагання тамували спрагу кавуном та обмінювалися враженнями. Андрій Оністрат оголосив переможців та призерів цих перегонів, яких нагородили медалями та цінними подарунками. Я щиро порадів їхнім перемогам, сподіваючись у майбутньому і на свій переможний фініш. Заради цього наполегливо тренуюся та набуваю досвіду у змаганнях будь-якого рівня.
Додому їхали щасливими та радісними, особливо Катя – срібна призерка цього змагання. Добре, що я її на плаванні пропустив поперед себе. Так звик щотижня змагатися, що з нетерпінням чекаю наступних змагань.
23.08.2014
Ігор Саханда
